Сумна історія про дівчину з великими сідницями

У 1984 році, президент Нельсон Мандела офіційно попросив французький уряд повернути останки молодої жінки на батьківщину, в Африку і провести пристойне поховання згідно з традиціями африканського народу.

Ця історія сталася в недалекому дев’ятнадцятому столітті, коли панувало рабство у світі, а жахливі історії про торгівлю та викрадення людей ми читаємо і сьогодні. Багато людей постраждали від поневолення рабовласниками.

У цій статті ми хочемо вам розповісти сумну історію Саарти Бартман, молодої жінки, яку привезли із Північної Африки у Європу і виставили на показ публіці в оголеному вигляді як чудасію, через її великі сідниці, які надто випирали і через її яскраво виражені статеві органи.

Ця африканська молода жінка страждала на генетичні аномалії. Її неприродно великі, як для європейців, сідниці викликали надзвичайну зацікавленість у публіки.

Викрадення та рабство

Саарті Бартман тоді було двадцять років і вона жила звичайним життям у своєму селі. Народилася вона в готтентотській родині поблизу річки Гампус, на території сучасної Східно-Капській провінції.

Вона належала до Африканської етнічної групи Койкою – людей, які звикли жити простим сільським життям, займалися землеробством, вирощували тварин і мали свої глибоко вкорінені звички та традиції і, безумовно, поклонялися своїм богам.

Ця молода жінка нічого не знала про те, що було за горизонтом її прекрасної африканської землі, а континент тим часом вже давно піддавався атакам та нападам і спустошувався європейцями.

Її життя радикально змінилося у той день, коли двоє французів: Хендрік Цезар і Олександр Данлоп -привезли її в Європу. Вони побачили в тілі Саарти фізіологічну особливість, на якій вони і вирішили заробити великі гроші.

Ця молода жінка страждала на захворювання, яке зараз відоме як стеатопігія ,– це  дуже поширене захворювання серед африканських племен, таких як койсанські племена бушменів і готтентотів і деяких народів банту, а полягає воно в надмірному скупченні жирової тканини в області сідниць, те ж саме в принципі є звичайним явищем і для всіх тих, хто страждає від ожиріння.

Але випадок Саарти мабуть був дуже яскравим і ці два чоловіки побачили в цій дівчині спосіб розбагатіти шляхом показу її на ярмарках та в театрах Лондона.

“Чорна Венера”

На батьківщині Саарти подібні сідниці вважали ознакою краси. Але у неї все ж таки надзвичайно великі сідниці і у Європі чорношкіра дівчина прославилася й отримала прізвисько «Готтентотська Венера».

Усі називали її чорною Венерою або «Готтентотською Венерою» не випадково. Адже, називаючи її так, хотіли вказати на її походження та етнічну приналежність.

Не знаючи і не розуміючи нічого, що відбувається, Саарта протягом декількох днів, побувала на сценах різних театрів у Лондоні.

Ця, так звана вистава, відбувалась надзвичайно просто і доволі принизливо. Молода жінка повинна була стояти оголеною перед глядачами і просто показувати свої нестандартні форми усім, хто придбав квитки і чиї очі були наповнені підозрілого очікування.

Велика частина аудиторії, чого і слід було очікувати, були чоловіки. Представники різних соціальних класів, не вагаючись, платили великі гроші, щоб побачити молоду готтентотську жінку з великими сідницями.

День за днем, кожного вечора і так протягом чотирьох довгих років молоду жінку показували глядачам. Саарта Бартман мимоволі і неохоче стала атракціоном, що принесло для цієї жінки справжні психологічні травми.

Чоловіки, які поневолили її дуже швидко стали багатими і, не вагаючись, вони вирішили продовжити свій бізнес в інших європейських містах. Таким чином, пропрацювавши чотири роки у Лондоні, обоє французів Хендрік Цезар і Олександр Данлоп вирушили до Парижа. І знову вони мали нечуваний успіх.

Злі, голодні і цікаві погляди пожирали  молоду африканку Саарту, ці чоловіки використовували її не лише для платних публічних виступів, серед глядачів уже були охочі не тільки дивитися на великі сідниці жінки, а й платити за приватні інтимні послуги.

Саме тут, Саарта, молода жінка із великими сідницями, стала дуже відомою, а її «власники» розбагатіли ще більше. Про те, що це принижує людську гідність, ніхто не згадував, бо такі категорії, як гуманізм, громадянські права і свободи, в освіченій Європі не розглядали стосовно дикунів, якими вважалися африканці і аборигени інших колоній.

На щастя, незабаром, на початку ХХ століття, у США розпочався рух аболіціоністів, рух за скасування рабства чорношкірого населення, у Великобританії, Франції та деяких інших країнах, рух за ліквідацію рабства в колоніях.

Дізнавшись про принизливе і підневільне становище Саарти Баартман, представники організації аболіціоністів «Африканська асоціація» спробували домогтися її звільнення. Для цього потрібно було довести, що вона знаходиться в Лондоні на становищі рабині.

Представники цього руху побачили у виступах Саарти Бартмен  неприпустиме приниження і розпусту, в результаті чого всі покази молодої жінки потрібно було негайно скасувати.

Обурені Французи Хендрік Цезар та Олександр Данлоп захищалися і говорили у своє виправдання, що Саарта все це робила із своєї власної волі, що її ніхто не примушував і до того ж, що їй це подобалось.

І вони довели свої слова договором, який був підписаний жінкою, про співпрацю із чоловіками. У результаті стосунки з французькими чоловіками були кваліфіковані як «контракт» і питання було закрите. Однак цей документ був написаний голландською мовою, мовою, яку ця молода жінка, звичайно, не знала.

Кінець життя страждань

Критика видовища Чорної Венери стала настільки сильною, що французькі рабовласники були змушені закрити його і продати Саарту. Вона була продана одному французькому дилеру, який хотів теж скористатися славою молодої жінки у своїх інтересах.

Інтереси ці були ще більш принизливими та ганебними. Він почав організовувати приватні покази, де він виставляв молоду африканку у клубах, на паризьких вулицях разом із іншими жінками, які займалися проституцією. Отже, з цього часу, Саарта, відома всім як Чорна Венера, стала доступна для всіх чоловіків, охочих займатися сексом з дівчиною з великими сідницями.

Так тривало кілька років, поки мало-помалу весь цей світ страждань і нещасть, у підсумку, не почав впливати на її здоров’я. До сьогодні невідомо, яка ж була точна причина її смерті, але це не дуже важко собі уявити… сифіліс, туберкульоз, пневмонія і, звичайно, велика журба. Величезна печаль в житті, яку вона ніколи так і не змогла подолати.

У цей момент ви можете подумати, що її тяжке принизливе життя нарешті дійшло завершення і, що після смерті жінка із Піденної Африки із великими сідницями знайшла собі місце для спочинку. Але це не так, і все було зовсім інакше.

Останки Саарти не були поховані за християнським обрядом, незважаючи на те що в грудні 1811 її хрестили в соборі Манчестера. Її тіло препарували, розчленовували, вивчали і демонстрували під час лекцій з антропології як «доказ» того, наскільки негри близькі до мавп.

Після її смерті, тіло Саарти Бартман знову було виставлене до 1974 року, цього разу в музеї людини в Парижі. Були заспиртовані та виставлені її мозок, її статеві органи та її скелет. І там все залишалося аж до 70-х років, коли, нарешті, було вирішено зберегти це свідчення людської жорстокості і впливу рабства на суспільне життя.

Справжній спокій для Саарти Бартман прийшов, коли президент ПАР Нельсон Мандела, в 1984 році, офіційно звернувся до французької влади за останками цієї молодої жінки, щоб повернути їх в Африку для належного поховання. У Франції обговорювали це прохання протягом цілих восьми років.

Після довгих сперечань і обговорень у французькому парламенті 6 березня 2002 року Франція дала свою згоду. Останки Саарти Баартман були повернені в ПАР 6 травня 2002, де вони були 9 серпня 2002 поховані на пагорбі біля міста Хенкі, більш ніж через двісті років після її народження.

Нарешті, вона повернулася на свою рідну африканську землю, яку бачила від народження і ніколи не повинна була покидати. Тут вона і знайшла спокій і мир, на які вона заслуговує, на цій землі.

Жінка з великими сідницями, або ж Чорна Венера, є ще одним прикладом тих історій, які ніколи не повинні ставатися, і які, безумовно, не повинні повторюватися.