Що таке набута безпорадність і чи можна її лікувати?
Набута безпорадність – це пасивна реакція та підкорення неприємним ситуаціям. Таким чином, люди, які страждають на неї, не мають наміру усувати подразники, які викликають у них дискомфорт або труднощі.
Зазвичай такий стан виникає після травматичного досвіду, коли не вдалося уникнути страждань. Отже, людина розуміє, що нічого корисного вона не може зробити, щоб зупинити хворобливі ситуації.
Що таке набута безпорадність
За даними Американської психологічної асоціації (APA), набута безпорадність – явище, яке виникає при багаторазовому впливі стресових чинників. Ці чинники не піддаються контролю і призводять до того, що люди не використовують наявні у них можливості для контролю над перебігом подій.
Вони розуміють, що їм бракує контролю над тим, що відбувається. У середньостроковій перспективі це усвідомлення руйнує їх мотивацію до змін.
Іншими словами, це психологічний стан, який призводить до нездатності реагувати на ситуації, що спричиняють страждання. Це відбувається як наслідок невдалих дій у неприємних подіях у минулому. Тому люди вчаться терпіти страждання і вірять, що нічого не можуть зробити, щоб уникнути неприємних подразників.
Причини набутої безпорадності
Усі причини засвоєної безпорадності пов’язані з упередженістю, яка змушує людей думати, що вони не мають контролю над життєвими подіями. Це призводить до браку аналізу можливих наслідків певних ситуацій. Вони вірять, що їх доля вже визначена, і вони нічого не можуть змінити.
Нижче наведено найпоширеніші причини цього стану.
Травматичні переживання в дитинстві
Одним із чинників, які визначають розвиток цього психологічного стану, є досвід, отриманий у перші роки життя. Якщо на цьому етапі людина пережила неприємні ситуації та не отримала жодної допомоги, втіхи чи позитивної відповіді, у неї, швидше за все, сформується покірна позиція перед подібними обставинами.
Читайте також: Що трапляється з людьми, яких не любили в дитинстві
Набуття покірних та пасивних ролей
Виховання, яке діти отримують у дитинстві, є ще одним чинником, який впливає на розвиток цього стану. Якщо є певні ситуації, що заохочують соціальну роль пасивності та залежності, то зростає ризик розвитку беззахисності в майбутньому.
З іншого боку, досвід, отриманий у дитинстві, відіграє важливу роль у формуванні бездіяльності. Наприклад, якщо діти ростуть з людьми, які постійно говорять їм, що вони нездари або невігласи, то вони можуть вирости у дорослих, які вважають, що вони безсилі.
Надмірний контроль удома
У деяких родинах панує надмірний контроль. Діти, чиї батьки або опікуни контролюють усе, що відбувається навколо, і позбавляють їх досвіду вчитися на наслідках своїх вчинків, вразливіші до цього стану.
Почуття провини
З іншого боку, є внутрішні чинники, такі як відповідальність чи провина, які впливають на розвиток набутої безпорадності. Тобто, людина відчуває провину за неприємну подію і починає вірити, що вона не в змозі змінити або зупинити будь-яку ситуацію, яка може виникнути в майбутньому.
Таким чином вона покірно виправдовує те, що негативно позначається на її самооцінці та гідності. Це може бути пов’язано з типом навчання, яке культивувало почуття провини.
Наслідки набутої безпорадності
Набута безпорадність негативно позначається на таких аспектах:
- Мотивація: відчуття браку контролю спричиняє зниження мотивації. Тому спроби реагувати на нові ситуації зменшуються.
- Пізнання: є труднощі у вивченні нових моделей реакції, які дають позитивні результати. Крім того, ці люди можуть сприймати проблеми як щось цілком нормальне.
- Емоційні наслідки: часто виникають негативні емоційні стани, такі як депресія, тривога та розчарування. Також спостерігається помітна негативна самооцінка. Цей стан триває доти, доки людина не може контролювати обставини.
- Фізичні наслідки: розлади харчування та зміни імунної системи є одними з фізичних наслідків.
Дізнайтеся більше: Висока самооцінка як ключ до щастя
Лікування набутої безпорадності
Найкращий спосіб лікування цього явища – терапевтичне втручання. Цей підхід має на меті навчити людину як реагувати на ту чи іншу ситуацію. На думку Васкеса Вальверде та Полайно Лоренте, терапевтичний підхід передбачає такі стратегії:
- Зміна негативних атрибуцій, які суб’єкт приписує ситуаціям: виконання простих завдань, що дають позитивні результати після того, як людина виконала якусь дію. Людина також може дізнатися, що невдачі не є її провиною.
- Індукція позитивних почуттів: підсилення самооцінки. Людина почувається більш спроможною впливати на своє оточення.
Водночас терапевтичне втручання може складатися з розв’язання травматичних подій минулого. Мета полягає в тому, щоб людина подолала ці переживання, надавши їм іншого значення. Таким чином, у людини розвиватимуться більш функціональні та позитивні реакції у майбутніх ситуаціях.
Набуте ставлення до проблем
Як випливає з назви, ця умова засвоєна, тобто набута. Іншими словами, це не те, з чим людина народжується, і, як правило, це встановлюється у дитинстві. Цей стан тягне за собою низку негативних наслідків, які шкодять добробуту людини, іноді досить суттєво, тому його потрібно лікувати.
Найкраще лікування – це психологічна терапія, яка допомагає людині зрозуміти, що вона має контроль над своїм життям. Отримавши це усвідомлення, вона відчує позитивні зміни на всіх рівнях: емоційному, фізичному та когнітивному.
- American Psychological Association. APA Dictionary of Psychology [Internet]. Washington, DC: APA. Disponible en: https://dictionary.apa.org/learned-helplessness
- Monti, José Galeano, and Oscar Balbuena Jara. “Tortura e indefensión aprendida en adolescentes en privación de libertad.” Revista Paraguay desde las Ciencias Sociales 7 (2016): 129-158.
- Cepeda P. Análisis de la relación entre la indefensión aprendida y el femicidio [Internet]. Vol. 11. Pontificia Universidad Católica del Ecuador; 2017. Available from: http://repositorio.puce.edu.ec/handle/22000/1311
- Peña V. Relación Entre Dependencia Emocional e Indefension aprendida en Mujeres víctimas de violencia intrafamiliar [Internet]. Universidad Autónoma del Estado de México; 2019. Available from: http://148.215.1.182/handle/20.500.11799/105655
- Reyes M. INDEFENSIÓN APRENDIDA Y ESTILO PARENTAL PERCIBIDO EN ESTUDIANTES QUE SUFREN BULLYING DE UNA SECUNDARIA [Internet]. Universidad Autónoma del Estado México; 2019. Available from: http://148.215.1.182/handle/20.500.11799/105652
- Berengil Llantoy, Ana Paula, and Tessy Anyela Povis Matencio. “Autoconcepto e indefensión aprendida en estudiantes de 2 a 5 año del nivel secundario de una institución educativa pública de Chaclacayo-Lima.” (2019).
- Vázquez-Valverde C, Polaino-Lorente A. La indefension aprendida en el hombre : Revisión crítica y búsqueda de un algoritmo explicativo. Estud Psicol [Internet]. 1982;11:70–89. Available from: https://dialnet.unirioja.es/servlet/articulo?codigo=65852
- Sanmartín, Pedro García. “Educar en fortalezas psicológicas para mitigar la vulnerabilidad.” EHQUIDAD. Revista Internacional de Políticas de Bienestar y Trabajo Social 13 (2020): 121-150.