Штучна вентиляція легенів

Штучна вентиляція легенів та інтубації потрібні пацієнтам з критичними опіками і травмою легенів, коли необхідний доступ до дихальних шляхів.

Штучна вентиляція легенів – це варіант лікування пацієнтів з опіками, які зазнали важкої травми дихальної системи. Найчастіше такі травми бувають у людей з опіками, зокрема опіками дихальної системи.

Зазвичай інгаляційні травми виникають через травму, яка впливає на багато органів організму. Ця травма може передбачати опіки, а також отруєння чадним газом та ціанідом. Зрештою, це результат вдихання дуже гарячого газу, як правило, під час пожежі.

Загалом 2% пацієнтів з опіками мають інгаляційні травми. Чим більша площа поверхні тіла згоріла, тим більше ризик отримати інгаляційну травму.

У пацієнтів з опіком інгаляційна травма є вирішальним визначальним чинником життя чи смерті. На жаль, приблизно половина смертей пацієнтів є наслідком інгаляційних травм.

Пошкодження дихальних шляхів та легенів залежить від компонентів диму, що вдихається, ступеня травмованості та реакції людського організму.

Дихальна травма

Чим молодший пацієнт, тим сильніше симптоми. Також симптоми зазвичай проявляються в перші 12-18 годин, хоча їх виникнення може зайняти до 72 годин.

Дихальна травма є провідною причиною негайної смерті серед жертв опіку.

Однак є кілька різних видів опіків:

• Термічне пошкодження: зазвичай травма через високу температуру обмежується ротоглоткою. Це пояснюється рефлекторним закриттям і високою здатністю цих тканин розсіювати тепло.
• Пошкодження при вдиханні продуктів горіння: у цьому випадку водорозчинні гази реагують з водою у слизових оболонках. Це вивільняє сильні кислоти і спричиняє респіраторний алкалоз, набряки та бронхоспазм. Крім того, менш розчинні гази можуть досягати найдальшої точки дихальної системи й травмувати її. Зазвичай основним токсином горіння є оксид вуглецю. Однак ще один токсичний газ, який сприяє опіковій травмі, – ціанистий водень.
• Ендогенна травма легенів: у пацієнтів з великими опіками може розвинутися прогресуюча дихальна недостатність після початкових стадій. Це може статися, навіть якщо вони не мають прямого пошкодження дихальних шляхів через вдихання.

Діагностика

Діагноз інгаляційного ушкодження є клінічним. У цілому лікарі мають очікувати цього, коли пацієнт знаходився без свідомості в закритому приміщенні, де сталася пожежа або витік гарячого газу.

При фізичному огляді попереджувальними ознаками інгаляційної травми є спалене волосся в носі, темна мокрота, опіки на обличчі та ніздрях, кашель, хрипота та хрипи.

Також важливо оглянути ротоглотку для оцінки змін слизової оболонки. Комплементарні методи діагностики можуть допомогти оцінити ураження легенів та всієї дихальної системи.

Штучна вентиляція легенів

Однак немає специфічного лікування критичних опікових пацієнтів з інгаляційними травмами. Зазвичай лікарі зосереджуються на підтримці проникності дихальних шляхів за допомогою інтубації та ШВЛ.

У важких випадках лікарі очищають легені пацієнта та вводять антибіотики, якщо є інфекція.

Інтубація та штучна вентиляція легенів

Загалом інтубація необхідна до 50% пацієнтів з інгаляційними травмами. Як бачите, важкі випадки вимагають ранньої інтубації з великою калібром, щоб:

• зберегти проникність дихальних шляхів
• запобігти аспірації
• уможливити усунення виділень і скупчення слизу
• сприяти вентиляції

Однак, коли інтубацію не проводять вчасно пацієнтам із сильним набряком дихальних шляхів, це може бути неможливим. У цьому випадку трахеотомія є останнім методом.

Мета ШВЛ – підтримка оксигенації та вентиляції, тому це допомагає запобігти пошкодженню вентиляції.

Тип вентиляції, якою користуються лікарі, залежатиме від ступеня ураження легенів. До різних типів належать звичайна вентиляція з дозволеною гіперкапнією, вдихання оксиду азоту, високочастотна вентиляція та оксигенація екстракорпоральної мембрани.

Інші методи лікування

На жаль, такі профілактичні заходи, як прийом кортикоїдів та антибіотиків, не приносять користі. Крім того, деякі дослідження пов’язують кортикоїди з підвищеним ризиком інфікування легенів та летальних наслідків.

З іншого боку, наявність інгаляційної травми у пацієнтів у критичному стані збільшує потребу в розширенні рідини.