Бабусі та дідусі не помирають, вони живуть у наших серцях

Найбільший спадок, який залишають нам наші бабусі та дідусі аж ніяк не матеріальний. Це їхній досвід і цінності, набуті впродовж усього життя.

Бабусі та дідусі, яких часто називають нашими старшими батьками, ніколи не помирають, вони дарують свій спадок наступним поколінням і тихо живуть у їхніх серцях.

У суспільстві, настільки зосередженому на матеріальній власності, існує небагато речей, які збагачують наші життя більше, ніж спогади про родинне тепло, спільні історії й особливі моменти, що пов’язують нас із бабусями та дідусями.

У кожної людини є кохані бабця та дід, про яких вона часто згадують. Ба більше, їхня присутність незмінна в нашій родині щоразу, коли ми робимо те, що було унікальним і характерним для них: печемо торт за давнім рецептом або лікуємо горло, використовуючи один із домашніх засобів, які пам’ятаємо ще з дитинства.

Ми зберігаємо пам’ять про своїх старших мам і татів, коли зосереджуємося на найважливіших речах в людському житті – думках про тих, кого любимо, та людях, які найбільше для нас означають.

Сьогодні в цій статті хочемо запросити вас дізнатися про це більше.

Бабусі та дідусі з нами назавжди

Коли в дитинстві доводиться прощатися з бабусею чи дідусем, це один із найскладніших моментів у житті кожної людини. У дорослому віці ми вже переживаємо втрату по-іншому, адже маємо значно більше засобів перебороти цей біль і змиритися з реальністю.

То як найкраще допомогти дитині пережити втрату бабусі чи дідуся? Ми розповімо вам про кілька кроків, які можуть зарадити в цій ситуації.

Коли дитина переживає важкий біль 

Кожні дитині дуже боляче, коли з життя відходить хтось важливий для неї. Таке не забувається, і хоча, на перший погляд, може здаватися, що з дитиною все добре, її поведінка натякатиме на внутрішні переживання, через які вона проходить.

Спеціалісти з питань дитячої психології радять бути з дітьми чесними й обачно добирати слова. Не використовуйте таких метафор, як “дідусь зараз з ангелами” або “бабуся просто відпочиває”.

• Не кажіть того, що може збити дитину з пантелику. Вона вперше стикається зі смертю, саме тому важливо дати їй зрозуміти, що це таке: більше не бачити того, кого любиш, але вміти пам’ятати про цю любов кожного дня.
• Також не варто забувати, що завжди потрібно давати вихід емоціям. Не приховуйте своє горе від дітей, щоб не показувати їм власні переживання, адже тоді вони почнуть думати, що стримувати почуття це нормально або бажано.
• Не бійтеся випустити свій біль назовні та дозвольте дітям поплакати, якщо їм це потрібно.
• Батьки мають вміти розпізнати, коли їхня дитина щось важко переживає. Цілком можливо, малеча ще довго не змириться з втратою. Це можна помітити з її малюнків, незвичного мовчання або навіть нічних жахів.
• Також багато батьків чинять неправильно, коли не дають дитині попрощатися з бабусею чи дідусем або не пускають її на похорон. Подобається вам це чи ні, етап прощання є неминучою частиною процесу оплакування.

Звісно, реакція дитини на смерть близької людини залежить від віку малечі. Утім приблизно після 6-7 років вона вже здатна сприйняти цей важкий життєвий факт. Усі ми будемо змушені колись попрощатися зі своїми старшими батьками.

Спадок, який залишає нам старше покоління

Ми можемо отримати в спадок будинок, яблуневий сад або навіть красиве столове срібло, якому вже сто років. Однак мовою серця всі ці речі не означають нічого.

Бабусі та дідусі колись частково виконували роль батьків, які допомогли нам стати тими, ким ми є зараз. Можливо, вони й робили певні помилки, але це ніяк не дорівняється до всього подарованого ними добра.

• Саме тому спадок, який по собі залишають бабусі та дідусі подвоюється, і стає вдвічі вагомішим. Вони є символом коріння родини, ідентичності, яку ніколи не можна й не варто забувати.
• Дитина назавжди цінуватиме ті моменти, які розділила зі своїми бабусями та дідусями. Адже ці стосунки відрізняються від взаємин дітей із батьками: вони значно тепліші й дуже емоційні.
• Гобелен, зітканий із тисяч історій, денні прогулянки зі школи додому – усе це живе в наших спогадах, так само як і торт із запахом, який неможливо ні з чим переплутати та незабутній голос рідних.

Завжди важко прощатися з бабусею чи дідусем, які настільки багато для нас зробили. Утім дорослішання та зрілість потребують вміння подолати такі болісні прощання.

Попри те, що їх більше немає з нами, старші батьки непомітно живуть у наших серцях, щоб і надалі піклуватися про кожного. Берегти їхній образ допомагає цінний дар, який усі ми маємо, – здатність людини пам’ятати.