Як боротися з нав’язливими думками

13 Січня, 2021
Певні методики допомагають навчитися боротися з нав'язливими думками. Ключовим моментом є те, як ви сприймаєте ці думки. Читайте далі, щоб дізнатися більше.

Нав’язливі думки насправді дуже поширені. Ми постійно думаємо, тому нам потрібно звикнути до того факту, що ми, як правило, маємо безліч випадкових думок. Проблема виникає, коли ці думки стають нав’язливими й обмежують наше щоденне існування. Якщо вас це турбує, дізнайтеся, як боротися з нав’язливими думками в цій статті.

Можливо, вам сподобається: Тривожні думки породжують надмірну нервозність

Як боротися з нав’язливими думками

Зазвичай таке трапляється через те, що людина надає занадто велику цінність чи важливість певній думці. Як результат, ваше мислення переходить від простої психічної дії до психологічної проблеми.

Попри те, що ми не маємо контролю над своїми думками, оцінка думок – це те, над чим ми дійсно маємо контроль.

Є великі відмінності в тому, як ми ставимось до нашої пізнавальної діяльності. Деякі люди можуть уникати певних думок, і натомість бачать їх такими, якими вони є, і не надають їм надто великої цінності чи значення.

З іншого боку, інші люди ототожнюються зі своїми думками. Часто для цих людей характерні перфекціонізм та відповідальність. Тому вони зрештою занурюються у власні думки, ніби потрапляють у реальні ситуації. Однак думки часто є утворенням вашого розуму, а не реальністю.

Один із найпоширеніших методів лікування цього стану – навчитися боротися з нав’язливими думками. Логічно, що людині потрібно буде вивчити нові способи підходу, взаємодії та співвідношення зі своїми думками. Кінцева мета – не дати думкам керувати вашим життям.

Думати чи не думати? Ось питання

як боротися з нав'язливими думками
Нав’язливі думки можуть надзвичайно дратувати. Згадайте всі ті моменти, коли пісня літа застрягла у вас у голові, і ви не змогли її вигнати. Насправді, чим більше ви намагалися не слухати, тим сильніше вона втручалася у ваше життя.

З нав’язливими думками трапляється те саме. Ідея «не думати» за іронією долі має ефект відскоку, і тоді думка стає сильнішою. Тому головне – навчитися жити зі своїми думками, дивлячись на них так, ніби ви є глядачем своїх психічних процесів.

Однак ця вправа непроста. Ми вже встановили, що нав’язливі думки дуже незручні, і природно, що ми намагаємось викинути їх з голови, щоб позбутися тривоги. Тут вступають у дію примуси: майже несвідомі дії, які нейтралізують дискомфорт і викликають появу одержимості.

У короткостроковій перспективі це може здатися результатом, але в довгостроковій перспективі таке «рішення» стає справжньою проблемою. Ми стаємо залежними від цих примусів і використовуємо їх, щоб усунути нав’язливі ідеї, які, таким чином, посилюються.

Вас може зацікавити: Придушення почуттів збільшує відчуття тривоги

Стратегії контролю над нав’язливими думками

Ідея полягає в тому, щоб не впадати в примус як засіб нейтралізації думок. Ось стратегії, які найкраще підходять для боротьби з нав’язливими думками:

Когнітивне знешкодження

Когнітивне знешкодження наших психічних дій означає усвідомлення того, як відокремити думки від реальності та від себе. Тобто, потрібно визнати, що ви не тотожні своїм думкам: ви – набагато більше, ніж ваші думки. З іншого боку, також необхідно усвідомлювати, що наявність думок не означає, що вони є реальністю.

Думки – це лише психологічний зміст, образи та сприйняття. Однак вони не є об’єктивною реальністю, яку можна перевірити. Тому немає сенсу діяти відповідно до ідей, які не відповідають дійсності.

Набагато краще ставитись до думок як до сутностей, які вам не подобаються, і спостерігати, як вони проходять. Ви навіть можете привітати їх і залишатися з ними, поки вони не почнуть зменшувати свою інтенсивність.

Щоб боротися з нав’язливими думками, припиніть приділяти їм стільки значення

стратегії боротьби з нав'язливими думками
Вам не потрібно надавати значення думці лише тому, що вона у вас виникає. Ми вже говорили, що мислення властиве людині, як і мрії.

У всіх нас є думки, які нам було б соромно розпізнати чи про які було б незручно розповісти. Однак це не означає, що вони важливі або що вони визначають нас якимось чином. Тому хорошим способом є зменшення їх цінності.

Прийміть свої думки

Ми не тільки не повинні втікати від своїх думок, але й намагатися виконати розумову вправу, приймаючи їх. Прийняття своїх демонів означає відкритість до досвіду їх наявності, навіть якщо вони нам не подобаються.

Гальмуйте примуси

Це дійсно важливо. Кожним примусом ми говоримо своїм думкам, що вони праві. Тобто ми здійснюємо реальну дію, засновану на ментальній ідеї. Реальність і ваш розум – це два різні світи, які не обов’язково мають багато спільного. Тому необхідно докласти зусиль, щоб стримувати примус, щоб надалі не годувати свої нав’язливі думки.

Ви намагаєтеся з’ясувати, як боротися з нав’язливими думками?

Як бачите, є кілька стратегій, щоб це зробити й не дати цим думкам керувати вашим життям. Однак радимо також звернутися до психолога за додатковою підтримкою та підказками.

  • Ruiz, M.A., Díaz, M. I., Villalobos, A. (2012). Manual de Técnicas de Intervención Cognitivo Conductuales. Desclée De Brouwer, S.A
  • Julien, D., O’Connor, K. P., & Aardema, F. (2007). Intrusive thoughts, obsessions, and appraisals in obsessive-compulsive disorder: A critical review. Clinical Psychology Review. Elsevier Inc. https://doi.org/10.1016/j.cpr.2006.12.004
  • Kühn S, Schmiedek F, Brose A, Schott BH, Lindenberger U, Lövden M. The neural representation of intrusive thoughts. Soc Cogn Affect Neurosci. 2013;8(6):688–693. doi:10.1093/scan/nss047
  • Masuda, A., Twohig, M. P., Stormo, A. R., Feinstein, A. B., Chou, Y. Y., & Wendell, J. W. (2010). The effects of cognitive defusion and thought distraction on emotional discomfort and believability of negative self-referential thoughts. Journal of Behavior Therapy and Experimental Psychiatry41(1), 11–17. https://doi.org/10.1016/j.jbtep.2009.08.006
  • Morein-Zamir S, Fineberg NA, Robbins TW, Sahakian BJ. Inhibition of thoughts and actions in obsessive-compulsive disorder: extending the endophenotype?. Psychol Med. 2010;40(2):263–272. doi:10.1017/S003329170999033X