Як подолати "синдром побитої жінки"?

20 травня, 2020
"Синдром побитої жінки" вражає всіх представниць прекрасної статі, яким довелося в минулому пережити тривале фізичне або психологічне насилля.

Термін “синдром побитої жінки” вперше сформувала Ленор Една Уокер у своїй книзі “Синдром побитої жінки”.

У її науковому творі детально описані всі фізичні симптоми та психологічні наслідки насилля у стосунках між чоловіком та жінкою. Ба більше, один із розділів книги присвячений сімейним конфліктам, у яких беруть участь діти.

Як розпізнати “синдром побитої жінки”?

симптоми синдрому побитої жінки

Варто зауважити, що синдром побитої жінки має кілька чітких характеристик, за якими кожній людині вдасться легко розпізнати цей складний стан.

Чому це настільки важливо?

Насправді ці симптоми є дуже важливими, оскільки жінці із таким синдромом необхідно якомога швидше звернутися за допомогою до кваліфікованого спеціаліста. Це потрібно для того, щоб розлад не прогресував, а якість життя жінки із синдромом не знижувалася.

До неприємних симптомів “синдрому побитої жінки” належать:

  • Порушення в роботі організму, зокрема безсоння, втрата ваги, а також соматизація негативних емоцій у формі екземи, мігрені, спазмів, тощо.
  • Психологічні симптоми, зокрема депресія, зниження самооцінки, поява почуття провини, безпомічність та страх.

Отже, “синдром побитої жінки” можна розпізнати за такими фізіологічними та психологічними проявами: безсоння, різка втрата ваги та депресія.

Насправді ми перелічили лише декілька симптомів, які може відчувати людина із “синдромом побитої жінки”. Утім, не забувайте, що кожна жінка є унікальною, тож стан хворої потрібно оцінювати відповідно до особливостей кожного окремого організму.

Ми пропонуємо розглянути кілька основних ознак “синдрому побитої жінки”, а також поділимося ефективними методами боротьби із травматичними наслідками домашнього насилля.

Набута безпомічність

Цей психологічний стан зазвичай розвивається у тих людей, яким довелося пережити насилля з боку близьких, котрим вони завжди безмежно довіряли. Люди, що страждають на набуту безпомічність, стають надто поступливими, а тому втрачають здатність самостійно приймати рішення.

На жаль, більшість з них навіть не усвідомлює, що намагаючись догодити партнеру, вони шкодять собі. Варто зауважити, що жертви із “синдромом побитої жінки” не вміють постояти за себе та самотужки розірвати стосунки, в яких над ними знущаються та принижують.

Вірте чи ні, але жінки, що є жертвами домашнього насилля, справді вважають, що жодні їхні дії та прохання про допомогу не допоможуть вплинути на поведінку жорстокого партнера.

На перший погляд може здатися, що розв’язати цю проблему досить просто, проте насправді набута безпомічність є дуже серйозним психологічним розладом, адже саме вона найчастіше призводить до того, що жертви домашнього насилля роками терплять токсичні стосунки та жорстокість з боку партнера.

Ба більше, через набуту безпомічність жінки перестають бути самодостатніми та впевненими у собі, а тому навіть якщо у них вистачить сміливості розірвати відносини з насильником, вони можуть стати легкою здобиччю для іншого жорстокого партнера.

Посттравматичний стрес

посттравматичний стрес та синдром побитої жінки

Якщо людина довгий час терпить домашнє насилля, вона постійно перебуває у стресі. Ба більше, стрес та хвилювання нікуди не зникають навіть після того, як жінка наважується розірвати стосунки із жорстоким партнером. 

У результаті регулярного насилля у жертв розвивається реакція “бийся або тікай”. Така поведінка властива тваринам у небезпечних ситуаціях, проте дуже часто її переймають і жертви із “синдромом побитої жінки”. Варто зауважити, що в таких жінок негативні емоції, зокрема страх, надмірна нервозність та стрес можуть виникати раптово та без жодних підстав.

Для того, щоб виявити ознаки посттравматичного стресу, дуже важливо ретельно проаналізувати поведінку жінки, яка стала жертвою домашнього насилля:

  • Вона страждає на нічні жахи та ретроспективи, які викликають сильний страх, хвилювання та надмірне потовиділення в нічний період.
  • Жінка намагається уникати місць, людей та спогадів, які нагадують їй про жорстоке ставлення з боку партнера.
  • Жертви насилля вирізняються суперпильністю. Особливо це проявляється на відкритому просторі (на вулиці), адже жінці може здаватися, що насильник за нею стежить.
  • Жертвам із “синдромом побитої жінки” часто складно пригадати певні моменти, пов’язані з їхньою психологічною травмою.

Не забувайте, що всім людям, яким коли-небудь довелося пережити насилля, дуже непросто змиритися з поганими спогадами та забути про жорстоке ставлення партнера.

У їхньому випадку посттравматичний стрес є неймовірно серйозною проблемою, адже жертва домашнього насилля боїться, що агресор зможе легко нею маніпулювати та повернути до колишнього життя, в якому були випадки насилля.

“Синдром побитої жінки”: як отримати допомогу

Навіть попри те, що більшість жертв домашнього насилля вважає, що вони не зможуть отримати допомогу та відновитися після психологічної травми, вони помиляються.

Так, у багатьох випадках насильники і справді повертаються з поліцейського відділку додому лише із забороною наближатися до жертви. Ми згодні, що відсутність належного покарання за домашнє насилля лякає, а ще більше жахає жертв відсутність можливості контролювати ситуацію та нездатність домогтися справедливості.

Утім, не варто забувати, що кожній людині під силу взяти на себе відповідальність за власне життя, дистанціюватися від жорстокого партнера та почати роботу над відновленням організму після отриманої психологічної травми.

Погляньмо, що можна зробити у ситуації, коли партнер вас принижує та ображає:

Зверніться до лікарів, духовенства чи адміністрації школи, яку відвідує ваша дитина

Попри те, що ця порада може здатися безглуздою на перший погляд, насправді всі згадані вище люди повинні повідомляти відповідним органам про насильство, свідками якого вони стали. До того ж зазвичай цих спеціалістів готують для вирішення проблемних ситуацій, пов’язаних з домашнім насиллям.

Вони зобов’язані допомогти людині, яка страждає від жорстокості у стосунках, повідомивши про її випадок спеціальним організаціям, які рятують жертв домашнього насилля.

Не забувайте, що вся інформація, яку ви надасте лікарю або духовному наставнику, залишиться конфіденційною.

Варто зауважити, що ці спеціалісти також повинні повідомляти про випадки насилля над дітьми.

Юридична допомога

Юристи, які спеціалізуються на сімейному праві, мають доступ до корисних ресурсів, які можуть стати у пригоді жертвам домашнього насилля. До того ж правозахисники можуть допомогти скласти план, як безпечно розірвати стосунки з насильником, а також нададуть юридичну допомогу при оформленні тимчасової заборони наближатися до жертви.

Якщо у вас немає грошей на приватного адвоката, рекомендуємо звернутися до державної служби з надання безкоштовної правової допомоги. Там вам допоможуть з’ясувати, чи маєте ви право на отримання безоплатних послуг юриста.

Притулки

На щастя, нині є багато некомерційних організацій, які допомагають людям пережити домашнє насилля.

Перш за все не варто забувати про існування державної гарячої лінії, яка спеціалізується на допомозі жертвам насилля. Також є ціла низка інших організацій, які надають різні послуги жертвам домашнього насилля.

Терапія

Якщо ви хочете якнайшвидше оговтатися від насилля з боку партнера та навчитися сміливо дивитися вперед у майбутнє, рекомендуємо звернутися за допомогою до кваліфікованого спеціаліста.

Неодмінно займіться пошуком психотерапевта. Якщо у вас немає коштів для оплати послуг лікаря, спробуйте звернутися до місцевих центрів допомоги жертвам домашнього насилля. Докладіть усіх можливих зусиль для того, щоб ви та ваші діти отримали належну допомогу, щоб щасливо жити далі та залишити всі неприємні спогади про насилля в минулому.

“Синдром побитої жінки”: гарячі лінії

Більшість гарячих ліній є недержавними організаціями, куди кожна людина, яка потребує допомоги або хоче допомогти комусь, може звернутися у будь-який час. Цей сервіс є безкоштовним. Якщо ви почуваєтеся пригнічено та думаєте про самогубство через негаразди в родині, не зволікайте – неодмінно зателефонуйте на гарячу лінію та поділіться своєю проблемою.

У випадку домашнього насилля потрібно телефонувати у службу екстреного порятунку за номером 112. Поліція може допомогти жертві насилля, надавши безпечне місце для проживання на час розслідування злочину. Ви також можете звернутися до інших корисних служб, зокрема до “продовольчих банків“, фондів з працевлаштування та юристів.

Не забувайте: жодна людина у світі не заслуговує на те, щоб терпіти насилля з боку партнера, тож якщо така ситуація трапилася з вами, не мовчіть – докладіть усіх можливих зусиль, щоб налагодити життя.

  • Aguirre D, Pamela, Cova S, Félix, Domarchi G, Ma. Paz, Garrido C, Carol, Mundaca Ll, Ivania, Rincón G, Paulina, Troncoso V, Pamela, & Vidal S, Paulina. (2010). Estrés postraumático en mujeres víctimas de violencia doméstica. Revista chilena de neuro-psiquiatría48(2), 114-122. https://dx.doi.org/10.4067/S0717-92272010000300004
  • Ordóñez Fernández, María del Prado, & González Sánchez, Patricio. (2012). Las víctimas invisibles de la Violencia de Género. Revista Clínica de Medicina de Familia5(1), 30-36. https://dx.doi.org/10.4321/S1699-695X2012000100006
  • RODRÍGUEZ HERNÁNDEZ, R., & ORTIZ AGUILAR, L. (2014). LAS FUENTES DE APOYO SOCIAL Y SU IMPACTO EN LA VIOLENCIA Y MALESTAR EN MUJERES MALTRATADAS. Revista Internacional de Ciencias Sociales y Humanidades, SOCIOTAM, XXIV (2), 199-218.
  • Seijas Gómez, Raquel. (2013). Trastorno por estrés postraumático y cerebro. Revista de la Asociación Española de Neuropsiquiatría33(119), 511-523. https://dx.doi.org/10.4321/S0211-57352013000300004
  • Sepúlveda García de la Torre, A.. (2006). La Violencia de Género como causa de Maltrato Infantil. Cuadernos de Medicina Forense, (43-44), 149-164. Recuperado en 19 de febrero de 2019, de http://scielo.isciii.es/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S1135-76062006000100011&lng=es&tlng=es.
  • Yugueros García, A. (2015). Intervención con mujeres Víctimas de Violencia de género: Educar e informar para prevenir. Revista Historia de la Educación Latinoamericana, 17 (24), 191-216.