Паралімпійка Маріке Верворт обирає евтаназію

Усім нам добре відомо, що ніхто не може повністю контролювати те, що трапляється на його життєвому шляху. Хвороби, нещасні випадки, несподівані події – усі ці випробування перевіряють нас і формують як особистостей.

Ми не завжди обираємо випадки й обставини, але іноді можемо визначити, як закінчити своє життя.

Маріке Верворт знову відкрила питання щодо евтаназії, а також поширила неправдиву інформацію, ніби планує попрощатися зі світом після Паралімпійських ігор.

Звісно, це не так. Її час ще не настав, але мудрі, чуттєві та сміливі слова цієї жінки вразили весь світ.

Незалежно від того, погоджуєтеся ви з правом людини на евтаназію чи ні, одне очевидно: ця дивовижна жінка заслуговує цілковитої поваги та захоплення.

Сьогодні ми хочемо поділитися з вами її історією.

Останні перегони Маріке Верворт

Маріке Верворт йде по життю із запалом людини, яка хоче взяти все: насолодитися кожним новим днем, картиною, звуком, кожним вдихом свіжого повітря.

• Вона брала участь у змаганнях із легкої атлетики, наземного яхтингу та навіть була триатлоністкою, аж доки хвороба не позбавила жінку можливості нормально рухатися. Срібна медаль, яку Маріке здобула на іграх у Ріо в 2016 році, – це лише одна з багатьох отриманих нею нагород.
• Верворт змагалася на Паралімпійських іграх у Лондоні в 2012 році та здобула дві медалі, срібну й золоту.
• Вона також отримувала відзнаки в численних заходах у своїй рідній країні. За словами самої спортсменки, найщасливішою її зробила нагорода від організації “Flamenco Sports Writers Association”, яка відзначала Маріке Верворт як приклад сили та стійкості духу.

Верворт заявила, що гонки на цих Олімпійських іграх були останніми в її кар’єрі.

Дегенеративне захворювання

Маріке страждає на дегенеративне захворювання м’язів, яке ще в ранньому віці прикуло її до інвалідного візка. Справжня проблема полягає не в обмежених можливостях тіла, а у фізичних стражданнях, які жінці доводиться переживати щодня.

Спортсменка кожного дня бореться зі своєю хворобою вже протягом 20 років. Вона помічає, що поступово організм починає все гірше реагувати.

Іноді Маріке втрачає свідомість, страждає на епілептичні приступи та надзвичайно сильний біль. До того ж, вона знає, що зовсім скоро осліпне. Наразі жінка бачить лише на 20%. Уже через кілька місяців чи років її життя повністю заполонить темрява.

Ця хронічна хвороба засудила Маріке до життя з постійною непрацездатністю.

Евтаназія

Верворт уже з юності знала, що станеться далі. Вона зізнається, що після того, як почула діагноз, навіть задумалася про суїцид. Проте потім щось сталося.

Лікарі сказали дівчині, що хороший спосіб підтримувати нормальне життя – постійно залишатися активною. Спорт робить відчуття боротьби та виживання значно яскравішими. Вона прийняла цю ідею, вхопилася за неї та віднайшла вагому причину продовжувати жити.

Маріке почала грати в баскетбол в інвалідному візку, а потім пірнати з аквалангом і плавати. Вона справді віднайшла себе, коли взяла участь у тріатлоні, де взяла перший приз і здобула визнання.

Жінка стала світовою Паралімпійською чемпіонкою з тріатлону в 2006 році й утримувала цей титул два роки поспіль.

У 2008 році Маріке більше не могла брати участь у змаганнях із тріатлону за станом здоров’я, адже хвороба прогресувала. Її життя зупинилося. Однак країна згадала про свою чемпіонку, представники медіа зв’язалися з жінкою, попросили розказати свою історію та поділитися нею на телебаченні.

Потім Маріке видала книгу під назвою “Займатися спортом, щоб жити”(“Sports for Life” ). Водночас вона виконувала ще одне важливе завдання – готувала документи на евтаназію.

Її тіло більше не дозволяло займатися спортом, який вона так любила, і жінка знала, що через кілька років воно повністю відмовить. Також вона добре розуміла, що згодом не зможе бачити.

Її час ще не настав, але одного дня це трапиться

Після того, як Маріке перестала займатися триатлоном, вона взялася за спорт, відомий як наземний яхтинг. У наземному яхтигну людина бере участь у перегонах на свого роду машині, яку штовхає вітер і вітрило. У 2011 році Верворт посіла друге місце в змаганнях із наземного яхтингу.

• Успіх на Олімпійських іграх 2012 року в Лондоні лише стимулював її до подальших дій. Жінка далі мала причини жити попри біль, який їй доводилося терпіти кожного дня.
• Боліло настільки сильно, що вона могла спати лише короткими 10-хвилинними періодами.
• З кожним днем епілептичні напади стають вже гострішими. Маріке знає, що поступово її час наближатиметься, але каже, що доти буде насолоджуватися життям настільки, наскільки це можливо.

Коли вона повністю осліпне, коли не залишиться нічого, крім болю та паралічу, й коли тіло перестане їй належати, вона попрощається з життям. Евтаназія – це не втеча, а спосіб найсміливіших відпочити.

Маріке вже запланувала свій похорон: її прах розвіють на Лансароте (Канарські о-ви, Іспанія).

Вона хоче, щоб усі люди згадували її усміхненою. Саме такими жінка бачитиме їх, коли відпочиватиме в мирі й більше не буде страждати.